Рік тому Руслана Данилкіна вирішила захищати Україну та добровольцем пішла на фронт. Тоді дівчині було 18 років. Це рішення далося їй зовсім не просто і не одразу. 10 лютого 2023 року вона потрапила під обстріл та втратила ногу.
У перші місяці повномасштабного вторгнення Руслана вагалася – військова служба неабияк лякала своєю невідомістю. Надихав дівчину та приклад власних батьків, адже у 2015 році мама та вітчим Руслани служили на Донбасі, а щойно розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, пішли на війну добровольцями. Руслана ж приєдналася до лав ЗСУ у квітні.
“Мої рідні не зовсім булі «за» , але сказали «це твоє життя, і ти мусиш обирати сама».
Не роздумуючи, при першому виїзді , я йду до комбата та прошу взяти мене до них, він не відмовив, та сказав запитати у мого безпосереднього начальника, та знаєте що? Він мені сказав «ти ще дуже мала, та я не готовий брати на себе таку відповідальність», (на той момент мені було ще 18 років ) він дуже боявся , що мене ні хто не візьме заміж якщо з моїм лицем щось трапиться”, – пише Руслана у своєму Instagram
Спочатку дівчині довірили роботу із документами у Запоріжжі, але вона швидко зрозуміла, що хоче працювати ближче до фронту. Через юний вік Руслані кілька разів відмовляли, проте вона все ж таки домоглася свого і стала служити оператором-зв’язковим. Щоденна служба тривала до дня, що розділив її життя на “до” та “після”.
10 лютого Руслана та її товариші по службі виконували бойове завдання в Херсонській області. За словами дівчини, того дня ніщо не віщувало біди. Раптом розпочався артилерійський обстріл. Уламки касетних снарядів потрапили до пасажирського сидіння, на якому й була дівчина.
“Пам’ятаю момент вибуху. Тоді я несвідомо сховала голову, наступний кадр із спогадів: я вже тримаюся за коліна. Я одразу зрозуміла, що сталося, але я не хотіла вірити в те, що втратила ногу. Я питала у товаришів по службі: “Що там? “. Однак вони мовчали у відповідь”, – згадує Руслана найстрашніший день.
Життя Руслані врятувало випадковість: повз їхню машину проїжджали медики. Саме вони надали дівчині першу допомогу і цим не дозволили їй загинути від втрати крові.
“Мене оглушив страшний брязкіт у вухах, жахливий запах пороху і живої плоті, велика втрата крові, рахунок йшов на секунди. Я не вірила у це. У машині я не бачила що з низу, але я розуміла, що вже тримаю кістку в руках.
Мені наклали джгут бойові медики які за щасливим збігом обставин їхали ззаду! Вони врятували моє життя!”, – розповідає дівчина.
У Чорнобаївці Руслану прооперували. Медики намагалися зробити все можливе, щоб урятувати її ногу, але марно. Дівчині ампутували ліву кінцівку вище за коліно. Того ж дня Руслану транспортували до Миколаєва, де вона пробула три дні. А далі дівчину відправили на лікування до рідної Одеси. Перші дні у лікарні Руслана постійно плакала, але потім чітко вирішила: боротиметься за своє життя. Руслана вирішила поділитися своєю історією в соцмережах:
“Спочатку я взагалі не хотіла нікому нічого розповідати. Написала другові, що мені ампутували ногу і попросила це зберігати в таємниці. Тоді думала, що поставлю протез, одягну штани і ніхто нічого не зрозуміє.
Але потроху прийшло ухвалення. Першою поділилася моєю історією в соцмережах братова дружина. Я поїхала на чергову операцію, а повернулася зіркою. Люди писали тисячі повідомлень із приємними словами, вони дякували мені. Мене це зворушило до сліз. Це дає віру в себе та найкраще майбутнє”.
Наразі Руслана навчається в Одеському національному морському університеті та будує великі плани на майбутнє.
“Люблю це життя, вірю в людей і ситуація, яка зі мною сталася, допомогла мені багато чого переосмислити. Тепер не можна втрачати жодної хвилини свого дорогоцінного часу і відкладати щось на потім.
Піднімаю голову, не роняю сльози, а живу тепер на повну!”, – каже дівчина.
ПІДПИСУЙСЯ НА НАШ TELEGRAM І БУДЬ В КУРСІ ПОСТІЙНО!